1. Згідно зі статутом, НАТО є регіональною військовою організацією, в рамках якої країни-члени, зберігаючи повний суверенітет і незалежність, проводять консультації з визначених ними питань і ухвалюють рішення з політичних і військових проблем, що зачіпають їхню безпеку. Що Ви можете сказати з приводу співвідношення військової та політичної структури в НАТО на даний момент? Тобто, НАТО – це більше військова чи політична організація?
По-перше, я не погоджуюсь із тим, що НАТО – це військова організація. НАТО – це організація із забезпечення безпеки для своїх членів, що є дуже великою різницею. Про це свідчить Стаття 1 Північноатлантичного договору (від 4-го квітня 1949 року):
«Сторони, що домовляються, зобов’язуються, як це обумовлено Статутом ООН, вирішувати усі міжнародні спори, у котрі вони будуть втягнуті, мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир та безпеку і справедливість, і стримуватись у своїх міжнародних відносинах від загрози сили чи її застосування будь-яким чином, несумісним з цілями ООН.»
Що ж стосується «співвідношення військової та політичної структури в НАТО», то найоб’єктивніше, мабуть, буде заглянути в історію. Протягом 60-ти років існування, НАТО застосовувало військову силу лише одного разу – під час бомбардування в Югославії, усе інше – безглузді міфи. Проте, як впливовий політичний гравець на міжнародній арені, НАТО активно діяло на протязі усього часу. Членство країни в НАТО стало, для міжнародної спільноти та інвесторів, гарантією її політичного та економічного розвитку та стабільності. У Північноатлантичному договорі також ідеться про велику роль політичного аспекту у діяльності НАТО (Стаття 2) : «Сторони, що домовляються, будуть прагнути усувати конфлікти у своїй економічній міжнародній політиці і будуть заохочувати економічне співробітництво між усіма чи будь-якими із них»
2. Як відомо, головне – не назва, а наповнення. А яким насправді є наповнення програми НАТО «Партнерство заради миру»?
Програма НАТО «Партнерство заради миру» була прийнята 11 січня 1994 року. У Статті 2 рамкового документу «Партнерство заради миру» йдеться про те, що: «Це Партнерство започатковується як вираз спільної переконаності у тому, що стабільність і безпека в Євро-Атлантичному регіоні може бути досягнута лише шляхом співробітництва і спільних дій», - що, як ми бачимо, повністю відповідає назві програми.
Якщо ж оминути наукові терміни і подивитися на цю програму з практичного боку, то країни, які підписали даний документ, прагнутимуть розвивати стосунки із НАТО у військовій сфері, з метою здійснення спільного планування, військової підготовки та учбових маневрів, брати участь у миротворчих операціях НАТО, сприяти відкритості у плануванні національної оборони та формуванні військового бюджету, забезпечувати демократичний контроль над військовими силами та ін. Тобто ця програма, спрямована на наближення збройних сил країн-учасниць до стандартів НАТО.
3. Як Ви можете охарактеризувати стан співробітництва між Північноатлантичним альянсом та Україною на даному етапі історичного розвитку?
Сьогодні питання України входить до стратегічних інтересів НАТО. Звичайно, це вже не той інтерес, який був після Помаранчевої Революції, та все ж. Відносини між Україною та НАТО розвиваються повільно, але стабільно. І винити у цьому ми мусимо скоріше не НАТО, а самі себе.
Щоб було зрозуміліше, НАТО можна порівняти із годинниковим механізмом, де кожна деталь, відповідає країні. І якщо хоч одна малесенька деталь вийде з ладу, а бо ж почне обертатися в іншому напрямі, увесь механізм вийде з ладу.
Так як у НАТО при голосуванні діє правило консенсусу, то абсолютно усі країни мають бути упевнені у насамперед політичній стабільності країни-кандидата. Чи можемо ми таку гарантувати? Чи можемо ми гарантувати, що з приходом нової влади Україна залишиться вірною своїм зовнішньополітичним інтересам? А ще є тиск Росії та незадовільний стан української армії.
Одне можу сказати точно – Україна стане членом НАТО, що засвідчив Бухарестський саміт, а через 5, 10 чи 15 років це станеться, буде залежати лише від нас самих.
4. Як Ви ставитесь до тези: «Поки Україна не стане членом ЄС або НАТО, вона роз’єднуватиме Росію і Європу»?
Дозвлю собі не погодитися із цією тезою! Як на мене, Україна завжди виступала мостом та зв’язною ланкою між Європою та Росією, як у політичній, так і у економічній сферах, надзвичайно важливою для обох сторін. Можемо взяти банальний приклад транспортування газу із Росії до Європи.
5. Темпи реформування не дозволяють говорити про можливість приєднання України до ЄС раніше 2020 року. Чи дійсно це так? Чи не краще буде Україні спочатку приєднатись до ЄС, а вже потім думати про НАТО?
Я не візьмуся прогнозувати дату вступу України до ЄС, але погоджуся із тим, що темпи реформування гальмують європейську інтеграцію України. Ще можу сказати, що Голова Європарламенту Єжи Бузек сказав, що Євросоюз готовий у грудні, зі свого боку, підписати з Україною «Угоду про асоціацію», що означатиме перехід на новий щабель відносин між Україною та ЄС.
Я вважаю, що не можна поєднувати питання НАТО та ЄС. Це дві різні організації, із різними завданнями та напрямками діяльності. ЄС взагалі сьогодні поступово перетворюється у конфедерацію. А Україна мусить окремо думати і про свою безпеку, і про свій економічний розвиток. Щодо мене, то обидва аспекти є для нас дуже важливими. І тому, на мою думку, європейська та євроатлантична інтеграція України мусить відбуватися одночасно.
6. Вступ України до СОТ завжди породжував ряд дискусійних питань, серед яких значна частина присвячена негативним наслідкам подальшої інтеграції нашої держави у світовий економічний простір. І хоча Євроінтеграція передбачає перехід України до сталого інноваційного розвитку, який має забезпечити конкурентоспроможність української продукції на світовому і вітчизняному ринках. Проте чи є у нас для цього ресурси?
Я впевнений що є! Господарський комплекс країни включає такі види промисловості, як: важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. А той факт, що потенційно Україна може стати «житницею Європи».
В Україні налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.
Літаки типу «АН», ліхтеровози, крокуючі екскаватори, точні верстати, електрозварювальні прилади виготовляються за новітніми технологіями й відповідають найвищим світовим стандартам.
Україна — транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту. — залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний.
Мені здається, що далеко не кожна країна може похвалитися такими ресурсами!
7. Як Ви можете прокоментувати наслідки вступу України до СОТ? Чи не вважаєте, що виправдались сподівання французьких вчених, озвучені відомим економістом М.Пебро: «Відкритість і свобода торгівлі – це найбільш сприятливе правило гри саме для економічного лідера»?
Ви повинні зрозуміти, що ніколи не буває так, щоб усе і одразу. Вступивши до СОТ, Україна має спочатку пройти складний трансформаційний період, який негативно позначиться на багатьох галузях національного виробництва, які не спроможні витримати іноземної конкуренції. Але тут виникає питання: «А чи потрібні нам неконкурентноздатні галузі взагалі?» На мою думку, вступ до СОТ примусить українського виробника у першу чергу звернути увагу на якість та технологічність продукції, що в майбутньому принесе йому лише дивіденди!
8. Як Ви ставитесь до того, що кадри були визнані найвужчим місцем української євроінтеграції (мається на увазі недостатня підготовка фахівців з євроінтеграції)?
Я просто впевнений у професіоналізмі і Бориса Івановича Тарасюка, і Геннадія Йосиповича Удовенка, і Володимира Станіславовича Огризка, і дипломатів нижчих рангів, які займалися євроінтеграцією України. Але ж дипломат не чарівник, і діє за планом, чітко вказаним правлячою верхівкою. На мою думку «найвужчим місцем української євроінтеграції» сміливо можна вважати наших чиновників та парламентарів, які зробили так «багато корисного» для вступу України, як до ЄС, так і до НАТО.
Комментариев нет:
Отправить комментарий