Проблеми боротьби з дискримінацією в Україні

Майже кожного дня ми стикаємось з дискримінацією. І хоч вона приймає різні форми, вони завжди є потворними. Кожного дня нас випробовують на міцність за гендерною приналежністю, за соціальними позиціями, за зовнішнім виглядом, національності, чи за ще більш неординарними ознаками, як то за тим з ким ти прокидаєшся в ліжку.
Не дивлячись на те, що більшість цивілізованих держав давно певним чином імплементували в своє внутрішнє законодавство заборону дискримінації, принцип рівноправності та називають себе правовими державами, свідомість більшості людей ще не прийняла таких постулатів.

Для прикладу візьмемо Україну. Чи має жінка, що бажає вступити в армію таку можливість? Чи багато прав мають люди пенсійного віку? Чи є недискримінація за ознакою матеріального достатку?
Human Rights Watch в своїх щорічних доповідях щодо України неодноразово вказувала на те, що існує велика кількість дискримінаційних проявів зокрема проти жінок. Так, в доповіді 2005 року говориться про те, що жінки при прийомі на роботу мають менші шанси. Це проявляється навіть у відкритих формах – в оголошеннях про вакансії, де присутня умова, що установа зацікавлена тільки в чоловіках. Крім того надзвичайно великим є розрив між кількістю чоловіків на управлінських державних та адміністративних посадах, та кількістю жінок на відповідних посадах.
В самій Україні досліджень дискримінації майже не проводиться. Тому на цьому особливо цікавим видається звіт, виданий за підтримки Європейської ініціативи за демократію та права людини Регіональним інформаційним і правозахисним Центром «Наш світ». За даними опитувань, тільки 9,6 опитаних громадян України вказали, що ні вони особисто ні їх знайомі не стикались з фактами дискримінації. Інші ж 90,4 могли легко назвати кілька прикладів випадків дискримінації. При цьому майже половина респондентів вказувала на дискримінацію за критерієм здоров’я та віку.
Що є показовим, так це те, що в групах з вищою освітою кількість названих ознак, за якими відбувається дискримінація є більш повною та чіткішою. З цих даних також можна зробити висновок, що в групі з початковою чи неповною середньою освітою опитані є погано обізнаними з самим поняттям дискримінації та мало знають про захист власних прав.
Для вирішення цього питання Україні потрібно зробити багато кроків вперед.
Першим і найбільш серйозним кроком має бути розробка відповідного законодавства. Воно повинно містити чіткі визначення поняття дискримінації,упередженого ставлення, максимально повний перелік ознак, за якими вони можуть мати місце, а також описати механізми захисту та відновлення порушених прав.
По-друге, важливим в контексті вищезгаданої статистики видається розробка освітніх та просвітницьких програм. Особливо актуальними вони видаються в малих населених пунктах, на підприємствах, в місцях позбавлення волі.
Ще одним можливим кроком може стати розробка державою програми для державних ЗМІ, яка б виховувала в населення толерантність та терпимість.
________
Цікаво стало коли дописала статтю хто ж буде цим займатись в Україні на дрежавному рівні? Мабуть ніхто.
То може варто почати з себе? З самовиховання суспільства?

Автор: Валентина Кополович