Два найбільших тирани на землі: випадок і час.
Йоган Готфрід Гердер
Життя мінлива річ: сьогодні ти можеш бути на вершині, а завтра ти вже можеш опинитя біля підніжжя, на початку тижня ти працюєш помічником судді, а наприкінці вже можеш вести одне з телешоу на провідному телеканалі країни... Що ж змінює ритм нашого життя, переводить його у нову площину? У кожного по-різному... Це може бути і наполеглива повсякденна праця, і корисні знайомства, і усмішка фортуни, і просто ВИПАДОК...
Народився я у маленькому місті Комсомольську, що на Полтавщині. Батьки мої ніколи не мали великих статків, і жили ми, як звичайна робітнича родина: батько працював електриком на гірничо-збагачувальному комбінаті, а мама лаборантом у міській лікарні. Коли мені було чотири рочки, батьки подарували мені ще й сестричку.
У школі я навчався дуже добре – з усіх предметів мав відмінно. Сумлінно вчив уроки, готувався до олімпіад та захисту наукових робіт у Малій академії наук. Звичайно ж багато перемагав. Окрім цього активно займався народними танцями. Життя йшло у спокійному розміреному темпі. Готувався вступати до вишу на юриста чи то економіста...
Але одного разу я ВИПАДКОВО познайомився із Андрієм Васильовичем Мельником – Президентом Асоціації сприяння міжнародному бізнесу та розвитку, з міста Кременчука. Йому вдалося настільки сильно розвинути у мені любов до молодіжної дипломатії, що у виборі майбутньої професії годі було й сумніватися... І здавши на відмінно Зовнішнє незалежне оцінювання, що давало мені можливість вступити у будь-який юридичний ВНЗ на бюджет, я вступаю до приватної Міжрегіональної Академії управління персоналом на спеціальність «дипломатія країн ЄС». Це був не легкий і жертовний вибір, як для мене, так і для моїх рідних. Батько мусив переїхати працювати у Київ, щоб мати змогу оплачувати моє навчання. Я прекрасно розумів чого це вартувало родині, і тому по цей день залишаюсь безмірно вдячним своїм батькам.
Навчання в Академії було легким і цікавим. Але мені не вистачало громадської діяльності. Тому вирішую створити в Академії Молодіжний центр міжнародної інтеграції ім. Аверроеса, який згодом переріс уже в київську міську організацію Молодіжне об’єднання народних дипломатів. Мене почали запрошувати на різноманітні семінари, тренінги, презентації. І ось на одній презентації, на яку я навіть не мав іти, я ВИПАДКОВО дізнаюся про міжнародну стипендійну програму «Study tours to Poland», яка повністю змінила моє бачення світу і можливостей в ньому.
STP – це апрограма, у якій можуть брати участь успішні студенти з України, Білорусі та деяких міст Росії. У нас склалася суперова група. Поєднуючи навчання із відпочинком, ми зрозуміли для себе як працює третій сектор у Польщі, як можна реалізовувати міжнародні проекти, як можна розбудувати свою організацію та багато іншого. Ми поверталися додому із запаленими очима. Ми були переповнені якоюсь надприродньою енергією, ми були повні нових ідей, ініціатив, креативу та бажання щось робити! Так і сталося – за два місяці ми з польськими партнерами організували мій перший міжнародний проект “Dance with me my little stranger”, який зібрав молодь з України, Польщі, Португалії та Білорусі, що обмінювались танцювальними навичками своїх народів.
Настало літо, і я мусив шукати роботу, бо розумів, що не можу так далі обтяжувати батьків. Шукав довго. Надсилав резюме у десятки компаній, але нічого не виходило. І тут друг ВИПАДКОВО запропонував заповнити анкету в один із найелітніших ресторанів Києва. І нас прийняли. Без досвіду і розуміння сервісу взагалі. Потім були інші елітні ресторани, цікаві знайомства, фантастичні вечірки і т.д. А моє фінансове становище змінилося кардинально.
Тим часом Молодіжне об’єднання народних дипломатів активно розросталося. Почали з’являтися представництва в обласних та районних центрах. Піком розвитку організації стало проведення Всеукраїнського форуму молодіжної дипломатії, після якого МОНД об’єднало найактивніших його учасників.
Форум дістав схвальні відгуки від Секретаріату Президента, Міністерства закордонних справ та Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. Для подальшого розвитку руху молодіжної дипломатії, ми організували зустріч із Головою Комітету ВР з питань європейської інтеграції Борисом Івановичем Тарасюком, який ВИПАДКОВО запросив на зустріч Івана Крулька – Голову Молодого Народного Руху. Після зустрічі Іван запропонував мені очолити Секретаріат з міжнародних питань МНР. Я погодився.
Сказати, що Молодий Народний Рух змінив мою свідомість – це нічого не сказати. У цій організації я знайшов справжнього себе: патріотичного, національно свідомого, готового до звершень. Тут я знайшов наставників і однодумців, які завжди готові підставити плече.
Можна багато роздумувати над тим, чи це були просто випадки, а можливо закономірності, можливо ще щось... Але мені це подобається – а це головне!
Комментариев нет:
Отправить комментарий